Проблема мотивації? Вчитель нового типу? Ті самі граблі?

ПРОБЛЕМА МОТИВАЦІЇ ВЧИТЕЛІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

На жаль, не всі освітяни усвідомлюють неминучість інформатизації навчального процесу, необхідність оволодівати новими формами та методами роботи, залучаючи до процесу викладання і комп’ютер, й Інтернет, і різноманітні мультимедійні засоби. Серед вчителів нашої школи є прихильники таких нововведень, але є й палкі противники (їх більшість). Наші учні – діти нового інформаційного суспільства (незважаючи на те, що в сільській місцевості далеко не кожна родина може дозволити собі придбати комп’ютер чи підключити Інтернет), на відміну від більшості вчителів, які здобули освіту та досягли певних успіхів за часів індустріального суспільства. Саме тому бачення мети та засобів навчання часто в учителів та учнів не збігаються.

Суспільство потребує людей, що вміють самостійно визначати потреби, здобувати інформацію, аналізувати її та синтезувати нові знання. Така людина повинна все це робити досить швидко, використовуючи сучасну техніку та спираючись на найновіші наукові досягнення. Лише за таких умов можливий успіх. Бачення мети та засобів навчання часто в учителів та учнів не збігаються. І учні цілком виправдано вважають своїх учителів нездатними дати їм те, чого вони потребують, уроки в школі нудними, а знання, які вони отримують на уроках, непотрібними.

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні в ХХІ столітті зазначено: «Суспільству, що розвивається, потрібні сучасно освічені, моральні, підприємливі люди, які здатні самостійно приймати відповідальні рішення в ситуації вибору, бути мобільними, динамічними, конструктивними фахівцями, володіти розвиненим почуттям відповідальності за долю країни» [1, c.139].

У своїй школі ми стикаємося з небажанням учителів освоювати комп’ютерні технології, яке викликане незнанням. А незнання й породжує небажання. Проте, незнання не є першопричиною, а є наслідком декількох причин, які вже давно відомі, але, незважаючи на час, не втрачають своєї актуальності. А саме:

• страх учителя проявити перед учнями свою некомпетентність;
• страх учителя від усвідомлення того, що є велика різниця між швидкістю розвитку інформаційних технологій та можливостями самого вчителя;
• складність в опануванні азами комп’ютерної грамотності самостійно;
• відсутність вільного доступу кожного вчителя до комп’ютерної техніки та Інтернету;
• відсутність методики використання ІКТ у процесі викладання конкретного предмету;
• складність у застосуванні навчального ППЗ безпосередньо на уроці.

Проте, з наведених проблем можна відзначити певний прогрес. Кілька років тому найгострішою проблемою була відсутність техніки в школі, більшість вчителів взагалі не замислювались про застосування ІКТ у своїй практиці і перед ними не поставала проблема їх освоєння. Зараз пріоритети змінились. У школі сучасний навчальний комп’ютерний комплекс, в учительській шість робочих місць обладнані комп’ютерною технікою, комп’ютери є також у директора, секретаря, в шкільній бібліотеці та у завгоспа. Є вихід в Інтернет. Школа забезпечена ППЗ майже для всіх шкільних предметів, вимагаємо від учителів все це використовувати. Але, як і раніше, комп’ютери використовуються лише на уроках інформатики.

Результати численних досліджень в Україні і Росії свідчать, що педагогічні програмні засоби, які централізовано розроблені та надіслані до шкіл, використовуються лише невеликою групою вчителів-ентузіастів, але переважна більшість вчителів нечасто використовує їх у навчальному процесі [2, с.17]. Головними причинами такого стану є недостатня підготовка вчителів до використання електронних ресурсів, відсутність у школах умов для використання педагогічних програмних засобів та інформаційно-комунікаційних технологій, відсутність методик використання електронних засобів при навчанні.

У світлі впровадження інформаційних технологій у шкільний педагогічний процес у нашому районі проводяться навчання за програмами «Microsoft. Партнерство в навчанні» та «Intel. Навчання для майбутнього». Так, за програмою «Microsoft. Партнерство в навчанні» навчання пройшов 1 вчитель нашої школи, а за програмою «Intel. Навчання для майбутнього» - на даний момент 5 вчителів, хоча готову роботу здав лише 1 вчитель. Отже, про широкомасштабну підготовку вчителів до використання ІКТ на уроках говорити ще зарано. У своєму виступі на Міжнародному форумі «Нові горизонти інформаційно-комунікаційних технологій в освіті» в 2008 році доктор педагогічних наук, професор Морзе Н.В. зазначила: «Темпи підготовки вчителів за програмою та швидкість змін у інформаційних технологіях надзвичайно різняться. Якщо підготовка вчителів буде проводитись тими ж темпами, що і зараз, то можна буде говорити про підготовку всіх учителів в Україні лише в 2036 році, тоді як інформаційні технології змінюються що півроку» [3]. Якщо врахувати, що не всі випускники програми використовують набуті знання на практиці через об’єктивні та суб’єктивні причини, то картина вимальовується зовсім невесела.

Пат Нолан стверджує: «Справжню роль комп’ютера можна виявити тоді, коли він стане справжнім навчальним знаряддям в руках учня» [4, c.420]. Комп’ютер повинен стати інструментом учителя, чарівною валізкою, яка з легкістю відкривала б шлях до знань його вихованцям. Адже сьогодні учень в більшості випадків володіє комп’ютером краще за вчителя.

Тому ми вважаємо, що необхідно якнайшвидше досягнути загальної комп’ютерної грамотності педагогів. Для цього в системі курсів підвищення кваліфікації повинен бути обов’язковий блок для всіх без винятку вчителів. Також, можливо, необхідно розробити систему тематичних тренінгів або спецкурсів, які б давали можливість вчителю підвищувати свої навички та знання з ІКТ в рамках курсів підвищення кваліфікації у між курсовий період.

Слідуюча проблема – відсутність методики застосування ІКТ на уроках будь-яких предметів. Необхідно узагальнити основні принципи, способи роботи на уроці з використанням ІКТ, застерегти від типових помилок.

Проте, незважаючи на всі проблеми, роль учителя зростає. Адже саме йому належить навчити учня способам отримання знань, навичкам аналізу отриманої інформації, умінню шукати і знаходити необхідні знання, синтезувати їх та створювати нові. Отже, сутність проблеми в іншому – суспільство потребує не лише нового учня, а, перш за все, нового вчителя. Модель такого вчителя представлена на мал.1.

Мал.1 Модель вчителя нового типу

Література

1. Національна доктрина розвитку освіти в Україні в ХХІ столітті//ІІ Всеукраїнський з’їзд працівників освіти/Міністерство освіти і науки України. – К., 2002.
2. Носкова Н.В. Інформатизація системи освіти та проблеми впровадження педагогічних програмних засобів у навчальний процес// Комп’ютер у школі та сім’ї.-2006.- №5.
3. Морзе Н.В. Роль міжнародної програми «Навчання для майбутнього» у Державній програмі «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006-2010 роки.//Виступ  на міжнародному форумі «Нові горизонти інформаційно-комунікаційних технологій в освіті» у рамках програми «Intel. Навчання для майбутнього». – Київ, 17.04.2008 р.

Драйден Г, Вос Дж. Революція в навчанні. – Львів, 2005.