зустріч

             Сьогодні мали незвичну зустріч. Про неї я домовилася вчора з нашим заслуженим і бувалим волонтером Сніжаною. На сторніках Фб вона розповіла про військового із зони АТО, що приїхав в Карпати. Запросила його до нас в школу, до своїх шестикласників. Виявилося, зовсім хопчик, 18 років...Служить добровольцем, сирота, з дитбунку. Розказав про себе. Діти спочатку притихли, такі не сміливі були. Далі посипалося море запитань, бажання допомогти (питали "чим?").

            Фотографувалися в його береті. І дівчата, і хлопці. Такі щирі і щасливо горді. Наш гість назвався Максимом. Дав свій нік Вконтактах. Пообіцяв прийти знову.

           Але залишилося якесь несміливе відчуття несправжності того, що відбувається. Щось невловиме. Щось таке, що важко пояснити. Чи то контраст між молодістю і військовою формою... Навіть не знаю.. Чи то російська, якою розмовляє хлопець із Запоріжжя... Не знаю.